ПІДКАТАЛОГИ ПОЧАТКОВОГО КОДУ¶

align

Програма virt-alignment-scan(1) та документація до неї.

appliance

Базова система libguestfs, скрипти збирання тощо.

bash

Скрипти доповнення команд у відповідь на натискання клавіші Tab.

build-aux

Різноманітні скрипти збирання, які використовуються autotools.

builder

Програма virt-builder(1) та документація до неї.

cat

Код програм virt-cat(1), virt-filesystems(1), virt-log(1), virt-ls(1) and virt-tail(1) та документація до них.

common

У підкаталозі common зберігаються різноманітні бібліотеки внутрішнього коду:

contrib

Зовнішні внески, експериментальні частини.

customize

Програма virt-customize(1) та документація до неї.

daemon

Фонова служба, яка працює у базовій системі libguestfs і забезпечує виконання дій.

df

Програма virt-df(1) та документація до неї.

dib

Програма virt-dib(1) та документація до неї.

diff

Програма virt-diff(1) та документація до неї.

docs

Різноманітні сторінки підручника.

edit

Програма virt-edit(1) та документація до неї.

examples

Код прикладів використання програмного інтерфейсу мовою C.

fish

guestfish(1) — оболонка командного рядка та різноманітні скрипти оболонки на її основі, зокрема virt-copy-in(1), virt-copy-out(1), virt-tar-in(1), virt-tar-out(1).

format

Програма virt-format(1) та документація до неї.

fuse

guestmount(1), FUSE (файлова система у просторі користувача), яку зібрано на основі libguestfs.

generator

Критично важливий засіб створення коду, використовується для автоматичного створення значного обсягу важливого коду мовою C, зокрема для RPC та прив'язок.

get-kernel

Програма virt-get-kernel(1) та документація до неї.

gnulib

Gnulib використовується як бібліотека забезпечення портованості. До цього каталогу включено копію gnulib.

inspector

virt-inspector(1) — засіб інспектування образів віртуальних машин.

lib

Початковий код бібліотеки мовою C.

logo

Логотип, який використовується на сайті. До речі, ім'я рибки — Артур.

m4

Макроси M4, які використовуються autoconf. Див. "СИСТЕМА ЗБИРАННЯ".

make-fs

Програма virt-make-fs(1) та документація до неї.

p2v

Програма virt-p2v(1), документація та скрипти для збирання ISO або образу диска virt-p2v.

po

Переклади простих рядків gettext.

po-docs

Інфраструктура збирання та файли PO перекладів сторінок підручника та файлів POD. Колись ми об'єднаємо ці дані з каталогом po, але цей процес є доволі складним.

rescue

Програма virt-rescue(1) та документація до неї.

resize

Програма virt-resize(1) та документація до неї.

sparsify

Програма virt-sparsify(1) та документація до неї.

sysprep

Програма virt-sysprep(1) та документація до неї.

tests

Тести.

test-data

Файли та інші тестові дані, які використовуються при тестуванні.

test-tool

Засіб тестування, який допоможе визначити кінцевим користувачам, чи працюватиме їхня комбінація qemu/ядро з libguestfs.

tmp

Використовується для тимчасових файлів під час тестування (замість /tmp та подібних каталогів). Причиною створення є уможливлення запуску декількох тестів libguestfs паралельно без ризику перезапису базової системи набором тестів, який виконується паралельно із набором, за допомогою якого було створено базову систему.

tools

Засоби командного рядка, які написано мовою програмування Perl (virt-win-reg(1) та багато інших).

utils

Різноманітні допоміжні програми, зокрема "boot-benchmark".

v2v

Програма virt-v2v(1) та документація до неї.

website

Файли сайта http://libguestfs.org.

csharp

erlang

gobject

golang

haskell

java

lua

ocaml

php

perl

python

ruby

Прив’язки до мов програмування.

СИСТЕМА ЗБИРАННЯ¶

Скрипт ./configure створюється на основі configure.ac і m4/guestfs-*.m4. Більшу частину вмісту скрипту configure складають дані з багатьох файлів макросів m4, поділених за розділами, наприклад, m4/guestfs-daemon.m4 призначено для обробки залежностей фонової служби (daemon).

Завданням файла Makefile.am на верхньому рівні є визначення списку підкаталогів ("SUBDIRS") у порядку їхнього збирання.

common-rules.mk включається до усіх файлів Makefile.am (верхнього рівня та підкаталогів). subdir-rules.mk включається лише до файлів Makefile.am у підкаталогах.

Цілей збирання багато. Скористайтеся цією командою, щоб побачити список:

 make help

ДОДАВАННЯ НОВИХ ПРОГРАМНИХ ІНТЕРФЕЙСІВ¶

Щоб додати нову дію програмного інтерфейсу, слід внести дві зміни:

1.

Вам слід додати опис виклику (назву, параметри, тип значення, яке повертається, тести, документацію) до generator/actions_*.ml і, можливо, до generator/proc_nr.ml.

Існує два різновиди дій програмного інтерфейсу. Тип залежить від того, проходить виклик до базової системи через фонову службу, чи обслуговується лише засобами бібліотеки (див. "АРХІТЕКТУРА" in guestfs-internals(1)). "guestfs_sync" in guestfs(3) є прикладом дій першого типу, оскільки синхронізація відбувається у базовій системі. "guestfs_set_trace" in guestfs(3) є прикладом дій другого типу, оскільки прапорець трасування обслуговується у дескрипторі, а усе трасування виконується на боці бібліотеки.

Більшість нових дій належить до першого типу, тому їхні записи додаються до списку "daemon_functions". У кожної функції є унікальний номер процедури, який використовується у протоколі RPC, який пов'язується із цією дією під час оприлюднення версії libguestfs і який не можна використовувати повторно. Знайдіть останній номер процедури і додайте до нього одиницю, щоб отримати ваш номер.

Дії другого типу, які пов'язано лише з бібліотекою, слід додавати до списку "non_daemon_functions". Оскільки ці функції обслуговуються бібліотекою і не поширюються механізмом RPC до фонової служби, ці функції не потребують номеру процедури; отже, для них встановлюється номер процедури "-1".

2.

Реалізація дії (мовою C):

Для дій фонової служби слід реалізувати функцію "do_<назва>" у каталозі "daemon/".

Для дій бібліотеки слід реалізувати функцію "guestfs_impl_<назва>" у каталозі "lib/".

У обох випадках скористайтеся якоюсь іншою функцією як прикладом реалізації.

3.

Альтернатива кроку 2: починаючи з версії libguestfs 1.38, дії фонової служби може бути реалізовано мовою OCaml. Вам слід встановити прапорець "impl = OCaml ..." у генераторі. Прикладом може слугувати файл daemon/file.ml.

Після внесення цих змін скористайтеся командою "make" для збирання.

Зауважте, що вам не потрібно реалізовувати RPC, прив'язки до мов, сторінки підручника або щось інше. Усе це буде створено автоматично на основі опису OCaml.

Додавання тестів для програмного інтерфейсу

До кожного виклику програмного інтерфейсу можна не додавати тести або додавати будь-яку кількість тестів. Тести може бути додано або як частину опису програмного інтерфейсу (generator/actions_*.ml), або у деяких рідкісних випадках, додати скрипт до "tests/*/". Зауважте, що додавання скрипту до "tests/*/" уповільнює тестування, тому, якщо можна, користуйтеся першим зі способів.

Нижче описано тестове середовище, яке використовується при додавання тесту програмного інтерфейсу до actions_*.ml.

У середовищі тестування 4 блокових пристрої:

/dev/sda 2 ГБ

Блоковий пристрій загального типу для тестування.

/dev/sdb 2 ГБ

/dev/sdb1 — файлова система ext2, яка використовується для тестування дій із запису до файлової системи.

/dev/sdc 10 МБ

Використовується для тестів, у яких потрібні два блокових пристрої.

/dev/sdd

ISO із фіксованим вмістом (див. images/test.iso).

Щоб мати змогу виконувати тестування у прийнятні строки, базову систему та блокові пристрої libguestfs слід повторно використовувати у тестах. Отже, не намагайтеся тестувати "guestfs_kill_subprocess" in guestfs(3) :-x

Кожен тест запускає початковий сценарій, який вибирається за допомогою одного з виразів "Init*", описаний у generator/types.ml. Сценарій ініціалізує диски, згадані вище, у спосіб, який задокументовано у types.ml. Ви не повинні робити у своєму коді жодних припущень щодо попереднього вмісту інших дисків, які не ініціалізовано.

Ви можете додати інструкцію щодо попередніх вимог до будь-якого окремого тесту. Це динамічна перевірка, яка, якщо її не буде пройдено, призведе до пропускання тесту. Це корисно для тестування команди, яка може не працювати у всіх різновидах збірок libguestfs. Тест, для якого попередньою вимогою є "Always", запускається безумовно.

Крім того, пакувальники можуть пропускати окремі тести встановленням відповідних змінних середовища до запуску "make check".

 SKIP_TEST_<CMD>_<NUM>=1

Приклад: "SKIP_TEST_COMMAND_3=1" призведе до пропускання тесту 3 у "guestfs_command" in guestfs(3).

або:

 SKIP_TEST_<CMD>=1

Приклад: "SKIP_TEST_ZEROFREE=1" призводить до пропускання усіх тестів "guestfs_zerofree" in guestfs(3).

Пакувальники можуть обмежити тестування певним набором тестів, встановлюючи, наприклад, таке:

 TEST_ONLY="vfs_type zerofree"

Див. tests/c-api/tests.c, щоб дізнатися більше про те, як працюють ці змінні середовища.

Діагностика нових програмних інтерфейсів

Перевірте нові можливості, перш ніж записувати їх до сховища коду.

Для перевірки нових команд ви можете скористатися guestfish.

Діагностика фонової служби є проблематичною, оскільки вона виконується у мінімалістичному середовищі. Втім, ви можете скористатися виведенням повідомлень за допомогою fprintf у фоновій службі до stderr. Повідомлення можна буде переглядати за допомогою "guestfish -v".

ДОДАВАННЯ НОВОЇ ПРИВ’ЯЗКИ ДО МОВИ¶

Документації з цього питання ще не написано. Пропонуємо вам звернутися до коду наявних прив'язок, наприклад generator/ocaml.ml або generator/perl.ml.

Додавання тестів для прив'язок до мов

Прив'язки до мов мають постачатися із тестами. Раніше тестування прив'язок до мов було суто ситуативним, але тепер ми намагаємося формалізувати набір тестів, які має використовувати кожна прив'язка до мови.

У поточній версії повний набір тестів реалізовано лише для прив'язок до OCaml і Perl. Канонічним набором є набір для OCaml, тому вам слід емулювати тести саме для OCaml.

Ось схема нумерації, яка використовується у тестах:

 - 000+, базові перевірки:
 
   010  завантажити бібліотеку
   020  створення
   030  прапорці створення
   040  створення декількох дескрипторів
   050  налаштовування тестування та отримання властивостей налаштовування
   060  явне закриття
   065  неявне закриття (у мовах із збирачем сміття)
   070  аргументи параметрів
   080  версія
   090  повернуті значення
 
 - 100  запуск, створення розділів та логічних томів, а також файлових систем
 
 - події 400+:
 
   410  подія закриття
   420  повідомлення журналу
   430  повідомлення щодо поступу
 
 - 800+ тести на регресії (специфічні для мови)
 
 - 900+ будь-які інші нетипові тести для мови

Для заощадження часу під час виконання тестування дескриптор запускатимуть лише 100, 430, 800+, 900+.

ФОРМАТУВАННЯ КОДУ¶

If you use Emacs, add the following to one of your start-up files (e.g., ~/.emacs), to help ensure that you get indentation right:

 ;;; In libguestfs, indent with spaces everywhere (not TABs).
 ;;; Exceptions: Makefile and ChangeLog modes.
 (add-hook 'find-file-hook
     '(lambda () (if (and buffer-file-name
                          (string-match "/libguestfs\\>"
                              (buffer-file-name))
                          (not (string-equal mode-name "Change Log"))
                          (not (string-equal mode-name "Makefile")))
                     (setq indent-tabs-mode nil))))
 
 ;;; Під час редагування початкового коду C у libguestfs користуйтеся цим стилем.
 (defun libguestfs-c-mode ()
   "C mode with adjusted defaults for use with libguestfs."
   (interactive)
   (c-set-style "K&R")
   (setq c-indent-level 2)
   (setq c-basic-offset 2))
 (add-hook 'c-mode-hook
           '(lambda () (if (string-match "/libguestfs\\>"
                               (buffer-file-name))
                           (libguestfs-c-mode))))

ТЕСТУВАННЯ ВНЕСЕНИХ ВАМИ ЗМІН¶

 ./configure --enable-werror

Корисні цілі збирання:

"make check"

Запускає звичайний комплект перевірок.

Реалізовано за допомогою типової цілі automake "TESTS". Докладніше про цю ціль можна дізнатися з документації до automake.

"make check-valgrind"

Запускає підмножину комплекту тестування у valgrind.

Див. "VALGRIND" нижче.

"make check-valgrind-local-guests"

Запускає підмножину комплекту тестування у valgrind з використанням локально встановлених гостьових систем libvirt (лише для читання).

"make check-direct"

Виконує усі тести за допомогою типового модуля роботи із базовою системою. Працює, лише якщо за допомогою "./configure --with-default-backend=..." було вибрано нетиповий модуль.

"make check-valgrind-direct"

Запустити підмножину комплексу тестів під керуванням valgrind з використанням типового модуля базової системи.

"make check-uml"

Виконує усі тести з використанням модуля режиму користувача у Linux.

Оскільки немає стандартизованого місця для зберігання ядра Linux з режимом користувача, вам слід встановити значення "LIBGUESTFS_HV" таким чином, щоб воно вказувало на образ ядра. Приклад:

 make check-uml LIBGUESTFS_HV=~/d/linux-um/vmlinux
    

"make check-valgrind-uml"

Виконує усі тести з використанням модуля режиму користувача Linux під керуванням valgrind.

Як і вище, вам слід встановити значення "LIBGUESTFS_HV" так, щоб воно вказувало на ядро.

"make check-with-upstream-qemu"

Виконує усі тести з використанням локального виконуваного файла qemu. Шукає виконуваний файл qemu за допомогою змінної QEMUDIR (типове значення $HOME/d/qemu), але ви можете встановити інший каталог за допомогою рядка команди. Приклад:

 make check-with-upstream-qemu QEMUDIR=/usr/src/qemu
    

"make check-with-upstream-libvirt"

Виконує усі тести за допомогою локальної копії libvirt. Працює, лише якщо за допомогою "./configure --with-default-backend=libvirt" було вибрано модуль libvirt.

Пошук libvirt виконуватиметься у каталозі LIBVIRTDIR (типово, $HOME/d/libvirt), але ви можете вказати інший каталог у рядку команди. Приклад:

 make check-with-upstream-libvirt LIBVIRTDIR=/usr/src/libvirt
    

"make check-slow"

Запускає повільні тести або тести, які виконуються довго. Такі тести типово не запускаються.

Щоб позначити тест як повільний або такий, який виконується довго:

"sudo make check-root"

Запускає деякі тести, які потребують прав доступу користувача root. Ці тести, як ми припускаємо, безпечні, але вам слід вжити усіх додаткових засобів захисту. Вам слід запускати цю команду від імені root (наприклад, за допомогою явного використання sudo(8)).

Щоб позначити тест як такий, що вимагає прав доступу користувача root:

"make check-all"

Еквівалент запуску усіх правил "make check*", окрім "check-root".

"make check-release"

Виконує підмножину правил "make check*", які слід передати до створення архіву tar. У поточній версії це:

"make installcheck"

Запустити "make check" для встановленої копії libguestfs.

Версії встановленої libguestfs, тестування якої виконується, та версія у ієрархії початкового коду libguestfs мають збігатися.

Команди:

 ./autogen.sh
 make clean ||:
 make
 make installcheck
    

VALGRIND¶

Правильно написати Makefile.am і тести, щоб скористатися valgrind і паралельним тестуванням automake, не так уже і просто.

Якщо ваш тести запускаються за допомогою скриптової обгортки для командної оболонки, у обгортці слід скористатися таким кодом:

 $VG virt-foo

а у Makefile.am слід вказати:

 check-valgrind:
     make VG="@VG@" check

Втім, якщо ваші виконувані файли запускаються безпосередньо з правила "TESTS", до Makefile.am слід внести такий рядок:

 LOG_COMPILER = $(VG)
 
 check-valgrind:
     make VG="@VG@" check

Який би з варіантів ви не реалізовували, слід перевіряти, чи ту програму ви тестуєте, шляхом уважного вивчення файлів журналу tmp/valgrind*.

НАДСИЛАННЯ ЛАТОК¶

Можете не підписуватися на список листування, якщо не хочете. Втім, для непідписаних користувачів повідомлення з'являються у списку із затримкою, потрібною на модерацію.

НЕТИПОВІ ЗАСОБИ ФОРМАТУВАННЯ PRINTF У ФОНОВІЙ СЛУЖБІ¶

%Q

Простий рядок командної оболонки із лапками. Автоматичне екранування пробілів та інших керівних символів оболонки.

%R

Те саме, що і %Q, але рядок вважатиметься шляхом із префіксом sysroot.

Приклад:

 asprintf (&cmd, "cat %R", path);

дасть "cat /sysroot/якийсь\ шлях\ із\ пробілами"

Зауваження: не використовуйте ці замінники, якщо передаєте параметри функціям "command{,r,v,rv}()". У параметрах цих функцій НЕ потрібно нічого міняти, оскільки вони не передаються крізь командну оболонку (а безпосередньо передаються функції exec). Втім, ймовірно, варто використовувати функцію "sysroot_path()".

ПІДТРИМКА ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ (I18N)¶

Втім, багато повідомлень надходять від фонової служби, і у поточній версії ми їх не перекладаємо. Однією з причин цього є те, що, загалом, у базовій системі немає файлів локалей, оскільки вони досить об'ємні. Тому для реалізації можливості перекладу нам довелося б додати ці файли і скопіювати наші файли PO до базової системи.

Діагностичні повідомлення не перекладаються, оскільки їх призначено для програмістів.

ЯК КОМПІЛЮЮТЬСЯ І КОМПОНУЮТЬСЯ ПРОГРАМИ OCAML¶

У automake немає вбудованої підтримки програм OCaml, ocamlc та ocamlopt. Наш підхід полягає у обробці програм OCaml як програм C, які можуть містити такі «інші об'єкти» ("DEPENDENCIES" у термінології automake), які можуть бути об'єктами OCaml. Це працює, оскільки програми OCaml зазвичай містять файли C для природних прив'язок до бібліотек тощо.

Отже, типова програма описується як список файлів з її кодом мовою C:

 virt_v2v_SOURCES = ... utils-c.c xml-c.c

Для програм, які не містять явних початкових текстів мовою C ми створюємо порожній файл dummy.c і додаємо його до списку замість справжніх файлів:

 virt_resize_SOURCES = dummy.c

Об'єкти OCaml, які містять більшу частину коду, потрапляють до списку як залежності automake (інші залежності також можуть потрапляти до списку):

 virt_v2v_DEPENDENCIES = ... cmdline.cmx v2v.cmx

Окрім того, єдиною іншою річчю, яку нам слід зробити, є надання нетипової команди компонування. Ця команда потрібна, оскільки інакше automake не зможе зібрати команду ocamlopt, список об'єктів та бібліотеки "-cclib" у належному порядку.

 virt_v2v_LINK = \
     $(top_srcdir)/ocaml-link.sh -cclib '-lutils -lgnu' -- ...

Справжні правила, із якими ви можете ознайомитися у файлі v2v/Makefile.am є дещо складнішими за ці, оскільки у них ще треба обробити:

• Компіляцію у байткод або природний код системи.
• Взірцеві правила, потрібні для збирання коду OCaml у об'єкти.

  Ці правила тепер зберігаються у subdir-rules.mk на верхньому рівні ієрархії коду. Цей файл включається до усіх підкаталогів Makefile.am.

• Додавання файлів початкового коду OCaml до "EXTRA_DIST".

  Automake не зможе визначити повний список початкових кодів для виконуваного файла, тому програма не зможе додати відповідні файли автоматично.

VIRT-V2V¶

Поточну версію було започатковано як майже порядково переписану з Perl на OCaml + C, і вона все ще зберігає повністю подібну структуру. Тому, якщо ви не розумієте якихось подробиць щодо коду (особливо подробиць щодо перетворення гостьових систем), вам може допомогти читання коду мовою Perl.

Ось файли, з яких варто розпочати читання цього коду:

• types.mli
• v2v.ml

У types.mli визначаються усі структури, які використовуються і передаються під час обміну даними між різними частинами програми. У v2v.ml реалізовано керування роботою програми на різних етапах.

Після вивчення цих файлів ви можете перейти до вивчення модулів вхідних даних (input_*), модулів вихідних даних (output_*) або модулів перетворення (convert_*). Модулі вхідних і вихідних даних визначають перелік варіантів для параметрів -i та -o (див. підручник). Модулі перетворення визначають, із якими типами гостьових систем ми можемо працювати і які конкретно кроки слід виконати для їхнього перетворення.

Усі інші файли у цьому каталозі є певним чином супровідними модулями або бібліотеками. Частину коду написано мовою C, особливо там, де ми хотіли використати зовнішні бібліотеки C, зокрема libxml2.

VIRT-P2V¶

Як запустити virt-p2v

Ви можете запустити виконуваний файл p2v/virt-p2v безпосередньо, але програма спробує перетворити справжній диск /dev/sda вашої системи, що навряд чи дасть бажані результати. Втім, virt-p2v також має тестовий режим, у якому ви можете вказати тестовий диск:

 make -C p2v run-virt-p2v-directly

Це обгортка до параметра --test-disk virt-p2v(1). Ви можете керувати диском «фізичної машини» встановленням значення "PHYSICAL_MACHINE", яке вказує на образ диска.

Реалістичнішим тестом є запуск virt-p2v у віртуальній машині на локальній машині. Для цього зробіть так:

 make -C p2v run-virt-p2v-in-a-vm

Ця команда також запускає qemu для диска «фізичної машини» (вказати яку можна за допомогою встановлення значення змінної "PHYSICAL_MACHINE"), віртуального компакт-диска та різноманітних мережевих карток для тестування. Ви можете змінити виконуваний файл qemu і додати параметри команди qemu встановленням значень параметрів "QEMU" і/або "QEMU_OPTIONS" у командному рядку make.

Запущена у третій спосіб програма virt-p2v досить точно імітує програму, що отримується за допомогою PXE, а потім виконує автоматичне перетворення початкової фізичної машини (спосіб без графічного інтерфейсу — див. наступний розділ нижче):

 make -C p2v run-virt-p2v-non-gui-conversion

Як розібратися у коді virt-p2v

Див. також: "ЯК ПРАЦЮЄ VIRT-P2V" in virt-p2v(1)

Існує два шляхи крізь код, з графічним інтерфейсом або без графічного інтерфейсу (обробка командного рядка ядра):

 main.c ──────┬─────▶ gui.c ──────┬─────▶ conversion.c
              │                   │
              │                   │
              └────▶ kernel.c ────┘

але обидва шляхи виконують зворотний виклик функції "start_conversion" з conversion.c для запуску віддаленого virt-v2v.

Основним завданням gui.c/kernel.c є заповнення параметрів налаштовування virt-v2v (config.c).

Під час перетворення слід встановити з'єднання ssh, і це виконується за допомогою двох бібліотек:

 conversion.c ──────▶ ssh.c ──────▶ miniexpect.c

де ssh.c відповідає за керування з'єднаннями ssh взагалі, а miniexpect.c реалізує expect-подібні функціональні можливості для інтерактивного обміну даними із віддаленим сервером перетворення virt-v2v.

(Зауважте, що miniexpect є окремою бібліотекою із власною основною гілкою розробки, отже, якщо ви накладаєте латку на miniexpect.c, будь ласка, переконайтеся, що зміни також надіслано до основної гілки розробки miniexpect: http://git.annexia.org/?p=miniexpect.git;a=summary)

ЦІЛІ ДЛЯ СУПРОВІДНИКІВ У MAKEFILE¶

make maintainer-commit

Ця ціль вносить усі зміни із робочого каталогу до системи керування сховищем коду із повідомленням щодо внеску "Version $(VERSION).". Вам слід спочатку оновити configure.ac, очистити ієрархію коду та виконати повторне збирання.

make maintainer-tag

Ця команда створює мітку для поточного внеску у HEAD зі значенням мітки "v$(VERSION)" і одним із таких повідомлень:

 Version $(VERSION) stable

 Version $(VERSION) development

(Опис відмінностей між стабільним випуском і випуском, який перебуває у розробці, наведено у розділі "НУМЕРАЦІЯ ВЕРСІЙ LIBGUESTFS" in guestfs(3).)

make maintainer-check-authors

Перевірити, чи усіх авторів (записи яких можна знайти у повідомленнях щодо внесків до git) включено до файла generator/authors.ml.

make maintainer-check-extra-dist

Це правило слід запускати після "make dist" (щоб у робочому каталозі уже був архів tar). Воно порівнює вміст архіву tar із даними у git з метою переконатися, що не пропущено жодного файла із правил "EXTRA_DIST" у Makefile.am.

make maintainer-upload-website

Це правило використовується програмним забезпеченням автоматизації випусків libguestfs для копіювання сайта libguestfs до іншого сховища git до його вивантаження на вебсервер.

СТВОРЕННЯ СТАБІЛЬНОГО ВИПУСКУ¶

•

Перевірте, чи працює "make && make check" принаймні у таких системах:

• Перевірте, чи працює "./configure --without-libvirt".
• Внесіть завершальні зміни до guestfs-release-notes.pod
• Надіслати і отримати дані з Zanata.

  Віддайте команду:

   zanata push
      

  щоб надіслати найсвіжіші файли POT на Zanata. Потім віддайте команду:

   ./zanata-pull.sh
      

  яка є обгорткою для команд отримання найсвіжіших перекладених файлів *.po.

• Оновіть gnulib до найсвіжішої версії основної гілки розробки.
• Створіть каталоги стабільної версії і версії у розробці на http://libguestfs.org/download.
• Внесіть зміни до website/index.html.in.
• Встановіть версію (у configure.ac) у значення нової стабільної версії, тобто 1.XX.0, і запишіть версію:

   ./localconfigure
   make distclean -k
   ./localconfigure
   make && make dist
   make maintainer-commit
   make maintainer-tag
      

• Створіть стабільну гілку у git:

   git branch stable-1.XX
   git push origin stable-1.XX
      

• Виконайте повноцінний випуск стабільної гілки.
• Встановіть значення номера наступної версії для розробки і запишіть його до сховища. Можна також створити повноцінний випуск із гілки для розробки.