Рядки заголовка¶

Необов’язкові рядки заголовка визначають загальні відомості, які застосовуються до таблиці розділів. Формат рядка заголовка є таким:

<name>: <value>

У поточній версії розпізнаваними заголовками є такі:

unit

label

label-id

first-lba

last-lba

table-length

grain

sector-size

Зауважте, що рядки заголовка можна використовувати лише до того, як у вхідних даних визначено перший розділ.

Формат полів без назви¶

де кожен рядок складається з одного дескриптора розділу.

Поля відокремлюють пробілами, комами (рекомендовано) або крапками з комами, за якими може бути використано пробіл; початковий та кінцевий пробіли буде проігноровано. Числа може бути записано у вісімковій, десятковій або шістнадцятковій системі; типовою є десяткова. Якщо поле пропущено, вказано порожнім або вказано як '-', буде використано типове значення. Але якщо вказано параметр -N (змінити окремий розділ), типовим для кожного з полів буде його попереднє значення.

Типовим значенням аргументу початок є перший непов’язаний сектор, який вирівняно відповідно до обмежень введення-виведення пристрою. Типовим початковим відступом для першого розділу є 1 МіБ. Якщо після відступу вказано суфікси множення (KiB, MiB, GiB, TiB, PiB, EiB, ZiB і YiB), число буде оброблено як відступ у байтах. Починаючи з v2.38, коли було реалізовано параметр -N (зміна окремого розділу), можна скористатися '+' для збільшення розділу пересуванням початку розділу, якщо перед розділом є вільне місце.

Типове значення аргументу розмір визначає поведінку «якомога більше»; тобто, аж до наступного розділу або кінця пристрою. Числовий аргумент типово буде оброблено як кількість секторів. Втім, якщо за числовим розміром вказано один із суфіксів-множників (KiB, MiB, GiB, TiB, PiB, EiB, ZiB або YiB), число буде оброблено як розмір розділу у байтах і вирівняно відповідно до обмежень на введення-виведення пристрою. Замість числа можна вказати '+'. Це значення призведе до максимального збільшення розділу. Зауважте, що '+' є еквівалентом типової поведінки для нового розділу; якщо потрібно, розмір наявних розділів буде змінено відповідним чином.

Значення тип для розділу задається у форматі шістнадцяткового числа для MBR (DOS), де префікс x є необов’язковим; рядка GUID для GPT; скорочення або альтернативної назви. Рекомендуємо користуватися двома літерами для шістнадцяткових кодів MBR, щоб уникнути плутанини між застарілим скороченням 'E' і шістнадцятковим кодом MBR '0E'. У скриптах поділу на розділи для зворотної сумісності sfdisk намагається спершу обробити тип як скорочення, хоча в інших місцях (наприклад у команді --part-type) програма намагається використати скорочення як останню можливість.

Починаючи з версії v2.36, у libfdisk передбачено підтримку альтернативних назв типів розділів, як розширення до скорочень. Альтернативною назвою є просте зручне для читання слово (наприклад "linux").

Починаючи з версії 2.37, у libfdisk передбачено надання вхідних даних щодо назв типів розділів без врахування регістру символів та усіх не буквенно-числових символів у назві (наприклад "Linux /usr x86" є тим самим, що і "linux usr-x86").

Підтримувані скорочення і альтернативи:

L - альтернатива 'linux'

S - альтернатива 'swap'

Ex - альтернатива 'extended'

H - альтернатива 'home'

U - інший запис «uefi»

R - інший запис «raid»

V - інший запис «lvm»

Типовим значенням типу є linux.

Скорочення «X» для розширеного розділу Linux (85) вважається застарілим, його замінило скорочення «Ex».

Аргумент завантажуваність вказують як [*|-]. Типовим є значення, яке вказує на непридатність до завантаження. Значення цього поля не беруть до уваги для Linux — якщо запущено Linux, його вже завантажено, — але він може братися до уваги для певних типів завантажувачів і для інших операційних систем.

Формат іменованих полів¶

Цей формат є зручнішими для читання, стійкішим та розширюванішим і надає змогу вказати додаткові відомості (наприклад UUID). Рекомендуємо користуватися цим форматом, щоб зробити ваші скрипти зручнішими для читання.

Поле пристрій є необов’язковим. sfdisk видобуває номер розділу з назви пристрою. Поле надає змогу вказати розділи у випадковому порядку. Цю функціональну можливість, здебільшого, використовують для --dump. Не користуйтеся нею, якщо не впевнені у результатах.

Аргумент значення може бути вказано у лапках (наприклад, name="This is partition name") Для полів start= і size= передбачено підтримку значень '+' і '-', які мають таке саме призначення, що і у форматі неіменованих полів.

У поточній версії поточними підтримуваними полями є такі:

start=число

size=число

bootable

attrs=рядок

uuid=рядок

name=рядок

type=код

Дамп у сумісному із sfdisk форматі¶

Скористайтеся командою --dump для збереження опису компонування розділів до текстового файла. Формат дампу є сумісним із вхідними командами sfdisk. Приклад:

Копію пізніше може бути відновлено такою командою:

Зауважте, що sfdisk повністю відновлює типи та UUID розділів. Це, потенційно, може викликати проблеми, якщо ви дублюєте компонування на різних дисках, оскільки може призвести до дублювання UUID у межах вашої системи.

Повністю двійкова резервна копія¶

Якщо ви хочете виконати повне резервне копіювання двійкової копії усіх секторів, де зберігалася таблиця розділів, скористайтеся командою --backup-pt-sectors. Ця команда записує сектори до файлів ~/sfdisk-<пристрій>-<відступ>.bak. Типову назву файла резервної копії можна змінити за допомогою параметра --backup-file. Файли резервних копій містять лише необроблені дані з пристрою. Приклад:

Заголовок GPT пізніше може бути відновлено такою командою:

Також можна скористатися параметром --backup для створення тієї самої резервної копії негайно після запуску для інших команд sfdisk. Наприклад, резервне копіювання таблиці розділів до вилучення усіх розділів з таблиці розділів:

Ту саму концепцію файлів резервних копій використано у wipefs(8).

Зауважте, що у sfdisk, починаючи з версії 2.26, не надає параметра -I для відновлення секторів. Усі необхідні функціональні можливості надає dd(1).